Мета. Розкрити сутність самовиховання студента, зацікавити науковою діяльністю, дати знання про культуру навчальної праці, прийоми мнемотехніки, навчити здійснювати профілактику професійного вигорання.
Питання для вивчення:
1. Умови і чинники професійного самовиховання студентів.
2.Як розвивати пам’ять. Прийоми мнемотехніки.
3. Працездатність студента і педагога. Втома і працездатність.
4. Профілактика професійного вигорання вчителя.
Завдання для самостійної роботи
1. Складіть план самовиховання на семестр і обговоріть його з одногрупниками.
2. Запишіть на папері декілька висловів, гасел, які могли би підвищити власну самооцінку (наприклад, «Я багато працюю, отже неодмінно досягну успіху», «У мене великий потенціал», «Я успішно складу сесію» та ін.), розмістить їх над робочим столом.
3. Складіть хронологію вашого робочого дня:
− Скільки часу витрачено на підготовку до занять?
− Скільки часу витрачено на дорогу до університету та додому?
− Скільки часу витрачено на відпочинок (прогулянка, спілкування з
− друзями перегляд телепрограм, читання художніх творів тощо).
− Скільки часу витрачено на спілкування з батьками?
− Скільки часу витрачено на господарську роботу вдома чи в
− гуртожитку?
− Скільки часу витрачено задарма?
4. Займайтеся подальшою самоосвітою щодо ефективної організації навчальної праці.
5. Профілактика професійного вигорання: тренінг накопичення енергії, релаксації, стимулювання двох півкуль мозку.
Педагогічні задачі
1. Світлана К., студентка І курсу, мала важкий характер. У неї часто був поганий настрій, їй не вдавалося спілкуватися зі своїми одногрупниками, вона ображалася на них за те, що їй робили зауваження. Поступово Світлана стала самотньою.
1. Що спричинило таке становище дівчини?
2. Чи мають значення для майбутнього вчителя якості його характеру? Чому?
3. Які методи самовиховання були б найефективнішими у наведе ному прикладі?
2. Доведена до відчаю поведінкою дітей, молода вчителька прямо на уроці розплакалася. Як їй вийти з цієї ситуації:
а) поплакати, заспокоїтися і продовжити урок;
б) поплакати (тільки не в класі), заспокоїтись і продовжити уток;
в) обов’язково залишити клас і до кінця уроку вже не повертатися;
г) взяти себе в руки і продовжити урок;
ґ) опанувати себе і, попросивши вибачення в учнів за свою слабкість, продовжити урок;
д) звернутися за допомогою до класного керівника (найважливіше, щоб учні відчули свою провину і відповідальність за сльози вчителя);
е) поплакавши, «розібратися» з класом ‒ без серйозного покарання тут не обійтись;
є) ваш варіант відповіді?
1. У чому полягає слабкість молодої вчительки?
2. Над чим їй слід працювати?
3. Як педагогу формувати емоційну стійкість?
3. Прийшовши на урок роздратованою домашніми негараздами, учителька одразу «накинулася» на клас. Виплеснувши на учнів море негативних емоцій, зрозуміла, що перегнула палку.
Що їй робити в такій ситуації:
а) нічого ‒ буває ж людина інколи сердитою, інколи ‒ доброю;
б) спокійно сказати: «Вибачте, щось я сьогодні розійшлася «;
в) «компенсувати» свою поведінку легкими завданнями на уроці;
г) не задавати домашнього завдання;
ґ) спокійно сказати, виправдовуючись: «Як у мене сьогодні болить голова... Напевно, магнітні бурі»;
д) продовжувати урок, ніби нічого не трапилося;
е) ваш варіант відповіді?
1. Що означає для педагога принцип «перед тим як зайти в клас, потрібно залишити свій поганий настрій за дверима»? Як цього досягти?
2. Яким слід бути педагогу, щоб спілкування з учнями було приємним?
3. Як стати стійким до стресу?
4. Бажаючи «зачепити за живе» немолоду вчительку, хлопець запитує: «Віро Іванівно, а Вам подобається «Мумій Троль»? Я від нього просто в захопленні!».
Як бути вчительці:
а) чесно запитати: «А це хто такий?;
б) сказати, ухиляючись від конкретної відповіді: «Знову ти зі своїми дурницями! І коли ти вже подорослішаєш?!»;
в) дивлячись учню прямо в очі, весело сказати: «Уявлення про нього не маю, але розумію, що ти просто хочеш наді мною познущатися»;
г) краще «відрубати» якомога різкіше: «Це той кудлатий дурень, якого скрізь рекламують? Ну, це на любителя»;
ґ) сміливо відповісти: «А мені ‒ ні! А ти в захопленні від Софії Ротару, Василя Зінкевича?»;
д) упевнено відповісти: «Ні, не подобається!»;
е) ваш варіант відповіді?
1. Яким має бути педагог, щоб учням не хотілося «зачепити його за живе»?
2. Що означає для педагога бути сучасним, іти в ногу із часом?
3. Чому необхідний взаємозв’язок загального і професійного самовиховання?
Завдання для самоконтролю
1. Чи займаєтеся ви самовихованням? Яким чином?
2. Для чого потрібно займатись самовихованням?
3. Чи можна навчитися працювати ефективно, заощаджуючи час?
4.Які ви знаєте прийоми мнемотехніки (швидкого та ефективного запам’ятовування)?
5. Яка роль пам’яті у професійній діяльності вчителя?
6. Які умови збереження працездатності?
7. Як уникнути професійного вигорання?
Відповіді на запитання:
1.Психолого-педагогічний аналіз самовиховання
майбутнього вчителя дає підстави розглядати його як систему, що
характеризується цілісністю, взаємозв'язками всіх частин. Структура виховання
охоплює (С. Єлканов):
1) цілі самовиховання. їх регулюють суспільні цілі, які мають такий самий напрям - моральний, естетичний, фізичний та ін.;
2) зміст і завдання самовиховання. Передбачають таку поведінку і діяльність, які сприяють досягненню мети самовиховання, що істотно залежить від психічних якостей особистості, її інтелектуальної, емоційної і вольової сфер;
3) засоби самовиховання. Вони є своєрідними способами впливу на самого себе. Серед них - ознайомлення з різними видами мистецтва, читання наукової та художньої літератури, власна педагогічна діяльність і т. д.;
4) результати самовиховання. Це ті зміни, які відбулися в особистості внаслідок самовиховання.
Щоб отримати бажаний результат і наблизити свій реальний образ до ідеалу, слід уміти керувати власним розвитком. Це означає насамперед уміння взяти на себе відповідальність за власне життя. Перекладаючи цю відповідальність на інших, людина потрапляє в залежність від них, і її розвиток сповільнюється.
Професійне самовиховання передбачає таку послідовність дій: вибір особистісно значущих цілей і завдань самовиховання; планування діяльності і створення програми самовиховання; вибір методів і прийомів самовиховання; зіставлення досягнутих результатів з очікуваними; корекція програми самовиховання з урахуванням результатів самоконтролю і самооцінки.
Вибір особистісно значущих цілей і завдань. Це важливий крок професійного самовиховання, адже від вибору мети залежить ефективність роботи. Чим ширша і значущіша мета, тим вірогідніше вона може стати перспективою у житті людини. Метою мають бути не поодинокі цілі (прагнення отримати вищу, ніж сусід по парті, оцінку за контрольну; успішно скласти колоквіум із певної теми тощо), а загальні, які сприятимуть розвитку власної індивідуальності. Якщо вони будуть досягнуті, то людина зможе досягти життєво важливих цілей. Серед цілей самовиховання виокремлюють:
1) досягнення згоди із самим собою. Для цього слід навчитися приймати себе таким, яким є насправді, визнати власні вади;
2) досягнення гармонії з найближчим оточенням. Щоб досягти свободи і злагоди з найближчим оточенням, потрібно навчитися змінювати своє ставлення до нього, шукати в усьому позитивні аспекти, уміти прощати і не бути рабом речей. Крім того, слід контролювати власні емоції, тобто усвідомити ті розумові операції, унаслідок яких вони виникають;
3) усунення поганих звичок. Необхідно намагатися позбутися їх якомога швидше, адже деякі з них можуть блокувати досягнення певної життєвої мети;
4) контроль власних потреб та керування ними. Будь-яка надмірна потреба людини гальмує інші прояви особистості. За відсутності контролю за потребами поведінка людини стає схожою на поведінку алкоголіка - концентрація думок на певній потребі, стан внутрішньої дисгармонії та постійного незадоволення, порушення взаємин;
б) розвиток педагогічних здібностей та умінь. Завдання майбутнього педагога полягає в тому, щоб розвивати в собі спеціальні здібності, необхідні для успішного оволодіння професією, досягнення високих результатів.
Основним завданням майбутнього вчителя є вдосконалення професійно значущих якостей особистості: розширення світогляду, збереження і зміцнення професійного здоров'я, підвищення рівня методичної підготовки, формування своєї духовної культури, педагогічного мислення, творчості тощо. Тому, визначаючи мету самовдосконалення, важливо відповісти собі не лише на питання "Яким я хочу бути?", а й на питання "Для чого я хочу таким бути?".
1) цілі самовиховання. їх регулюють суспільні цілі, які мають такий самий напрям - моральний, естетичний, фізичний та ін.;
2) зміст і завдання самовиховання. Передбачають таку поведінку і діяльність, які сприяють досягненню мети самовиховання, що істотно залежить від психічних якостей особистості, її інтелектуальної, емоційної і вольової сфер;
3) засоби самовиховання. Вони є своєрідними способами впливу на самого себе. Серед них - ознайомлення з різними видами мистецтва, читання наукової та художньої літератури, власна педагогічна діяльність і т. д.;
4) результати самовиховання. Це ті зміни, які відбулися в особистості внаслідок самовиховання.
Щоб отримати бажаний результат і наблизити свій реальний образ до ідеалу, слід уміти керувати власним розвитком. Це означає насамперед уміння взяти на себе відповідальність за власне життя. Перекладаючи цю відповідальність на інших, людина потрапляє в залежність від них, і її розвиток сповільнюється.
Професійне самовиховання передбачає таку послідовність дій: вибір особистісно значущих цілей і завдань самовиховання; планування діяльності і створення програми самовиховання; вибір методів і прийомів самовиховання; зіставлення досягнутих результатів з очікуваними; корекція програми самовиховання з урахуванням результатів самоконтролю і самооцінки.
Вибір особистісно значущих цілей і завдань. Це важливий крок професійного самовиховання, адже від вибору мети залежить ефективність роботи. Чим ширша і значущіша мета, тим вірогідніше вона може стати перспективою у житті людини. Метою мають бути не поодинокі цілі (прагнення отримати вищу, ніж сусід по парті, оцінку за контрольну; успішно скласти колоквіум із певної теми тощо), а загальні, які сприятимуть розвитку власної індивідуальності. Якщо вони будуть досягнуті, то людина зможе досягти життєво важливих цілей. Серед цілей самовиховання виокремлюють:
1) досягнення згоди із самим собою. Для цього слід навчитися приймати себе таким, яким є насправді, визнати власні вади;
2) досягнення гармонії з найближчим оточенням. Щоб досягти свободи і злагоди з найближчим оточенням, потрібно навчитися змінювати своє ставлення до нього, шукати в усьому позитивні аспекти, уміти прощати і не бути рабом речей. Крім того, слід контролювати власні емоції, тобто усвідомити ті розумові операції, унаслідок яких вони виникають;
3) усунення поганих звичок. Необхідно намагатися позбутися їх якомога швидше, адже деякі з них можуть блокувати досягнення певної життєвої мети;
4) контроль власних потреб та керування ними. Будь-яка надмірна потреба людини гальмує інші прояви особистості. За відсутності контролю за потребами поведінка людини стає схожою на поведінку алкоголіка - концентрація думок на певній потребі, стан внутрішньої дисгармонії та постійного незадоволення, порушення взаємин;
б) розвиток педагогічних здібностей та умінь. Завдання майбутнього педагога полягає в тому, щоб розвивати в собі спеціальні здібності, необхідні для успішного оволодіння професією, досягнення високих результатів.
Основним завданням майбутнього вчителя є вдосконалення професійно значущих якостей особистості: розширення світогляду, збереження і зміцнення професійного здоров'я, підвищення рівня методичної підготовки, формування своєї духовної культури, педагогічного мислення, творчості тощо. Тому, визначаючи мету самовдосконалення, важливо відповісти собі не лише на питання "Яким я хочу бути?", а й на питання "Для чого я хочу таким бути?".
2.Організатор навчально-виховного процесу
Професія викладача вищого навчального закладу - одна із найбільш творчих і складних професій, в яких поєднано науку та мистецтво. Ця професія споріднена з працею письменника(творчість у підготовці матеріалу), режисера і постановника (створення замислу і його реалізація), актора (в педагогічній діяльності інструментом є особистість викладача), педагога, психолога та науковця.
Діяльність викладача вищої школи має високу соціальну значущість і займає одне з центральних компоненти педагогічної діяльності
місць у державотворенні, формуванні національної свідомості і духовної культури українського суспільства. Професійна педагогічна діяльність викладача може розглядатися як цілісна динамічна система, яка містить п'ять структурних елементів: суб'єкт педагогічного впливу, об'єкт педагогічного впливу, предмет їх спільної діяльності, цілі навчання, засоби педагогічної комунікації. Ці компоненти складають систему, бо ні один з них не можебути замінений іншим або їх сукупністю. Всі вони знаходяться у прямій та зворотній взаємозалежності.
Отже, праця викладача вищого навчального закладу являє собою свідому, доцільну діяльність щодо навчання, виховання і розвитку студентів. Вона є двобічною - спеціальною та соціально-виховною, найважливішими передумовами ефективності педагогічної праці.
Таким чином, праця викладача вищого навчального закладу-це висококваліфікована розумова праця щодо підготовки й виховання кадрів спеціалістів вищої кваліфікації з усіх галузей народного господарства, інтелектуальної еліти суспільства, української інтелігенції. В ній органічно поєднані знання та ерудиція вченого і мистецтво педагога, висока культура та інтелектуальна, моральна зрілість, усвідомлення обов'язку і почуття відповідальності.
3.Рекомендовано науково-методичною радою Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України (протокол № 4 від 10 липня 2008 р.)
Методичні рекомендації «Профілактика професійного вигорання працівників соціальної сфери» /За загальною редакцією кандидата медичних наук М.Л.Авраменка – Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів – Л.: 2008. - 53 с.
Методичні рекомендації мають за мету ознайомити широкий загал фахівців центрів професійної реабілітації інвалідів та фахівців які працюють в системі Міністерства праці та соціальної політики з загальними положеннями щодо професійного вигорання, методами діагностики, профілактики та корекції професійного вигорання працівників соціальної сфери.
Розробники:
І.І Лубяницька – начальник відділу з методичного забезпечення реабілітації осіб з розумовою відсталістю та психічними розладами, Романець Т.Ю – психолог Центру медико-соціальної реабілітації для людей з проблемами психічного здоров’я, Назаренко І.П – психолог Центру медико-соціальної реабілітації для людей з проблемами психічного здоров’я.
Укладач: : Н.М.Маліновська - начальник відділу з розробки та впровадження навчально-методичних та науково-дослідницьких програм Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів.
Рецензент: О.В. Киричук, завідувач кафедри психології Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, доктор педагогічних наук, академік АПН України
Професія викладача вищого навчального закладу - одна із найбільш творчих і складних професій, в яких поєднано науку та мистецтво. Ця професія споріднена з працею письменника(творчість у підготовці матеріалу), режисера і постановника (створення замислу і його реалізація), актора (в педагогічній діяльності інструментом є особистість викладача), педагога, психолога та науковця.
Діяльність викладача вищої школи має високу соціальну значущість і займає одне з центральних компоненти педагогічної діяльності
місць у державотворенні, формуванні національної свідомості і духовної культури українського суспільства. Професійна педагогічна діяльність викладача може розглядатися як цілісна динамічна система, яка містить п'ять структурних елементів: суб'єкт педагогічного впливу, об'єкт педагогічного впливу, предмет їх спільної діяльності, цілі навчання, засоби педагогічної комунікації. Ці компоненти складають систему, бо ні один з них не можебути замінений іншим або їх сукупністю. Всі вони знаходяться у прямій та зворотній взаємозалежності.
Отже, праця викладача вищого навчального закладу являє собою свідому, доцільну діяльність щодо навчання, виховання і розвитку студентів. Вона є двобічною - спеціальною та соціально-виховною, найважливішими передумовами ефективності педагогічної праці.
Таким чином, праця викладача вищого навчального закладу-це висококваліфікована розумова праця щодо підготовки й виховання кадрів спеціалістів вищої кваліфікації з усіх галузей народного господарства, інтелектуальної еліти суспільства, української інтелігенції. В ній органічно поєднані знання та ерудиція вченого і мистецтво педагога, висока культура та інтелектуальна, моральна зрілість, усвідомлення обов'язку і почуття відповідальності.
3.Рекомендовано науково-методичною радою Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України (протокол № 4 від 10 липня 2008 р.)
Методичні рекомендації «Профілактика професійного вигорання працівників соціальної сфери» /За загальною редакцією кандидата медичних наук М.Л.Авраменка – Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів – Л.: 2008. - 53 с.
Методичні рекомендації мають за мету ознайомити широкий загал фахівців центрів професійної реабілітації інвалідів та фахівців які працюють в системі Міністерства праці та соціальної політики з загальними положеннями щодо професійного вигорання, методами діагностики, профілактики та корекції професійного вигорання працівників соціальної сфери.
Розробники:
І.І Лубяницька – начальник відділу з методичного забезпечення реабілітації осіб з розумовою відсталістю та психічними розладами, Романець Т.Ю – психолог Центру медико-соціальної реабілітації для людей з проблемами психічного здоров’я, Назаренко І.П – психолог Центру медико-соціальної реабілітації для людей з проблемами психічного здоров’я.
Укладач: : Н.М.Маліновська - начальник відділу з розробки та впровадження навчально-методичних та науково-дослідницьких програм Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів.
Рецензент: О.В. Киричук, завідувач кафедри психології Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, доктор педагогічних наук, академік АПН України
Комментариев нет:
Отправить комментарий